| Не тримайте страх ні в собі, ні в
дітях.
Почуття страху характерне для більшості
дітей. Це може видатися дивним, але сам по собі цей страх не існує. Він
з*являється несвідомо й тільки в наших думках. Лякливі думки вносять у життя,
особливо дитяче, обмеження, викликають почуття пригніченості, руйнують віру в
себе. Батьки повинні пам*ятати про це і не навіювати дітям негативні емоції,
залякувати їх.
Науковці вже давно довели, що страх є
причиною хвороби. Згадаймо давню притчу.
По дорозі до міста повз стару людину, яка сиділа на узбіччі, проходила
Чума. -
Куди ти йдеш? – запитав старий. -
До міста, аби вбити тисяча людей, - відповіла
Чума. - Рік потому, повертаючись з міста, Чума
знову зустріла старого. -
Ти сказала мені, що прямуєш до міста, аби
вбити тисячу людей, а померло вже десять тисяч, - мовив її старий. -
Я сказала тобі правду, я вбила тільки тисячу.
Решту згубив страх!
Отож, страх – продукт власної свідомості. Він зникає, якщо його не
тримати. Враховуйте стан дитини.
Не повинно бути (ні в дітей, ні в батьків) емоційної і розумової напруги
останні півгодини перед сном та перші півгодини після сну. Тоді у ваших дітей
не буде серйозних нервових розладів.
Хлопчик, який не впевнений в собі, починає відставати в інтелектуальному
розвитку і фізичному – затримується ріст.
Перед менструацією і під час неї психічний стан дівчинки не можна
вважати повністю нормальним. Він буде хитким, доки в організмі не сформується
гормональний баланс.
Знання, отримані без радощів або з гнівом, не можна вважати засвоєними.
За день кожна дитина повинна одержати від батьків 7-8 словесних
«прогладжувань» («Ти охайна, доцю», «Ти добре полагодив стілець, синку», «Ми
всі тебе любимо» тощо).
Дитина «псується» багато разів, щоб знову відчути життя і себе.
«Розвалюється, щоб будувати себе по-новому. Ніхто не підпадає під схему. І
ніхто не помилиться добровільно. Але при цьому не повинно бути ніякої іронії з
боку дорослих, ніякого кепкування над дитиною. Застерігаємо – це небезпечно.
Дитину можна і треба підхвалювати, без вихваляння.
Звертайтеся іноді до малюка за порадою, як до рівного.
Для дитини це велика миттєвість, зірковий час! ( З нею радяться, вона
потрібна, вона доросла).
Зверніться за допомогою, як до рівного.
Виховання – це завжди трішки спектакль. Є моменти, коли і дорослий
повинен зуміти вдати з себе безпомічного, беззахисного, залежного. Саме так –
від вашої дитини. Практикувати це можна вже з 6-7 років.
| |